«МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ» - назва культової львівскої рок-групи, має багато семантичних нашарувань. «Мертвий півень» - ідіома, котра означає невдачу, поразку, неприємну ситуацію. Окрім того, за давнім українським звичаєм наречений, який у першу шлюбну ніч виявляв, що для його благовірної ніч далеко не перша, вивішував мертвого півня на горотьбу, щоби всі мешканці села бачили, як жорстоко його надурили. У нашому контексті «Мертвий півень» радше апелює до назви одноіменної пісні легендарної львівскої рок-групи «Брати Гадюкіни» (вже розпалася). Про пікантне забарвлення, яке назва набуває у російському перекладі, музиканти вперше замислись у жовтні 1998 року, коли вони мали виступати у київському ґей-клубї «BigBoysClub». Нічого спільного з «блатною» семантикою слова «петух» у російській мові назва групи не має: по-перше, фундатори групи не тільки не розмовляють, але й не думають по-російськи, по-друге, самі не мають проблем із законом і не орієнтуются на «блатну» аудиторію, по-третє, всі музиканти консервативні у своїх сексуальних уподобаннях. Тому прохання до російськомовних мас-медіа Київа залишається в силі: не перекладати назву групи російською. «ДЗИГА» - кращий в Україні (а може і не тільки в Україні) культурно-мистецький центр. Заснований 1993 року. «Дзига» об'єднує три клуби-кафе, галерею і концертну залу, центр моди, швейну фабрику, магазин-салон антикваріату і творів наших сучасників, джаз-клуб, численних музикантів і художників. Завдяки здатності притягувати найцікавіших людей, заслужило славу найпрогресивнішого і просперуючого арт-центру, влаштовує покази мод і концерти, літературні вечори і виставки, перформенси і творчі зустрічі. Найпрестижніше місце для презентації новинок музики і літератури. МО «Дзига» - генеральный продюсер Міжнародного арт-проекту «Ґранди мистецтва», котрий представляє у Львівскій Опері зірок музики, театру, опери, балету, світового масштабу. Орієнтир «Дзиги» - ініціативне мистецтво. У міфології, ритуалах гуцулів дзига фігурує як символ вічності. Справді, «Дзига» - це багато людей, які ніколи не зупиняються. МАРКІЯН ІВАЩИШИН - «большой человек» (у всьому). «Ум, честь и совесть» Мистецького об'єднання «Дзига». Національний герой України , організатор і керівник студентського голодування на площі «Героев Октябрьской революции» - Майдані Незалежності - 1990 року, легендарний лідер Студентського братства, ідеолог і організатор фестивалів «Вивих», а нині - продюсер, арт-бізнесмен, меценат. Може все (або майже все). БУ-БА-БУ - «Бурлеск-Балаган-Буфонада». Літературне (в першу чергу) угрупування у складі Юрія Андруховича (Патріарх), Віктора Неборака (Прокуратор) і Олександра Ірванця (ПІдскарбій). Засновано 17 квітня 1985 р. Стало втіленням в українському культурному ґештальті карнавального необарокового дискурсу, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства (М.Бахтін). Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розвал імперії і спричинив дві метапсихологічні складові: депресію у суспільстві і масову карнавальну смехову рефлексію на катаклізм системи. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу припав на 1987-1991 рр. Апофеозом Бу-Ба-Бу став фестиваль «Вивих-92». Коли після цієї кульмінації злі язики стали поговорювати про «смерть Бу-Ба-Бу» (очевидно, прив'язуючи її до того, що сатира на совок - одна зі складових творчості Бу-Ба-Бу - втратила (ніби) совковий контекст), Юрій Андрухович відповів (у журналі «Четвер») так: « {...} ... хіба може померти душа з ії кров'ю та реготом, поезія, лихослів'я, вино, музика, балаган, любов, зухвальство, буфонада, ритуал, магія, театр, буфонада, сміх, плач, кайф, смак, джаз, рок, джаз-рок? Чи можуть ці речі померти? Ніхто не посміє цього стверджувати, а якщо посміє, то я перший кину в нього Ірванцевим муляжним членом». Бубабістів звинувачували і звинувачують у паплюженні літератури і епатажі, у сатанізмі і творчому банкрутстві. Проте бубабісти були і залишаються натхненниками і «духовними батьками» «МП», улюбленими поетами і друзями. Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію, щорічно присуджуючи премію (пляшка найдорожчого алкоголю у найближчому від місця нагородження магазині) за кращий опублікований вірш року. ВІКТОР НЕБОРАК - Прокуратор Бу-Ба-Бу. Расовий львів'янин. Поет, прозаїк, літературознавець. Як зазначає в автобіографії, «був рецитатором власних текстів, продюсером поезо-химерних рок-дійств, концептуалістом кількох фестивалів і рухів...» Сам неодноразово виходив на рок-сцену, у тому числі з музикантами «МП». Ініціатор і автор музично-поетичного проекту «Неборок». ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ - Патріарх Бу-Ба-Бу. Живе і працює в Івано-Франківську (Станіславі). Віце-президент Асоціації українських письменників. Поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Нещодавно виступав із серією лекцій, а також презентацією англійського перекладу роману «Рекреації» в університетах Канади і США. Його твори перекладені німецькою, польською, російською, англійською мовами. Андрухович - культова фігура в українській літературі, чи не перший з наших сучасників, він викликав щире зацікавлення і заслужив визнання на Заході. Поезія Ю.Андруховича займає чи не перше місце у творчості «МП», на ній майже повністю ґрунтується альбом «Підземне зоо». ОЛЕКСАНДР ІРВАНЕЦЬ - Підскарбій Бу-Ба-Бу. Поет, прозаїк, літературний критик. Живе і працює в Ірпіні та Києві. Його творче кредо - жонглювання. Політичні, соціальні, культурні реалії в його поезії набувають гротескового спотворення, він грає штампами і стереотипами кітчевої культури. З «МП» пов'язаний в першу чергу піснею «Шабадабада», а також бойовим минулим. ЮРІЙ ПОЗАЯК - Юрій Лисенко. Поет, мовознавець. Член літературної групи «Пропала грамота». Легендарний київський перформенсист (за деякими переказами, у ніч смерті Щербицького співав під його вікнами соромицьких пісень і псалмів). Лауреат премії Бу-Ба-Бу 1997 року. Як і Ірванець, пов'язаний з «МП» сердечними зв'язками і численними піснями на його вірші. ВОЛОДИМИР КАУФМАН - художник, перформенсист, гуру. «Старший товарищ, неглупый и чуткий» групи «Мертвий півень». Один з ідеологів фестивалю «Вивих», мистецького об'єднання «Дзига», дизайнер популярних серед артистичної тусні львівських клубів-кафе МО «Дзига», головний художник Міжнародного арт-проекту «Ґранди мистецтва», заступник директора Культурно-мистецького центру «Дзига». У сфері його професіональних інтересів у різні проміжки часу були: а) все вищезгадане; б) «квартирні» виставки; в) театр; г) породисті собаки у славному місті Санкт-Петербурзі (як спосіб виживання); ґ) Ермітаж у славному місті Санкт-Петербурзі (як мета виживання); д) Бу-Ба-Бу (як перманентний стан). ВОЛОДИМИР КОСТИРКО (ВЛОДКОстирко) - художник. Як сказав Віктор Неборак, «забійна суміш монархізму, анархізму і католицизму». Працює у техніці «старих майстрів», знавець барокового живопису, автор численних парадових портретів сучасників, серії «Малювання Бу-Ба-Бу», численних карикатур. Редактор журналу «Громадські ініціативи», в свій час займався самвидавом. CD «Мертвого півня» «Вибране 1989-1997» оформлено його картиною «Орфей». Разом з гітаристом «МП» Романом Чайкою Костирко служив у лавах радянської армії. АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ (АУП) - опозиційна Союзові письменників України організація літераторів, заснована 6-8 березня 1997 року на установчому з'їзді. Виникла через неспроможність керівництва СПУ реформувати свою структуру і концептуальні основи відповідно до сучасної ситуації. Ставши в опозицію, АУП проголосила своїми критеріями професіоналізм, подолання колоніального синдрому в українській літературі, відкритість світовим світоглядним і стилістичним досягненням XX століття. Ініціаторами створення АУП стали письменники об'єднання «Пси святого Юра». В Асоціацію війшли представники постмодерністського, неомодерністського і тестаментно-рустикального дискурсів. ЮРІЙ ПОКАЛЬЧУК - президент Асоціації українських письменників. Прозаїк, поет, літературознавець, перекладач, «пес святого Юра». Живе і працює у Львові, Києві, Парижі (друкується в «Ліберасьон»). Перший переклав твори Борхеса українською мовою. Автор перекладів поезії Октавіо Паса, Лорки, Поля Елюара та інших поетів (не гірше), а також Еклезіаста, котрі зафіксовані на альбомі «Вогні великого міста» як мелодекламація. Власну поезію і прозу воліє виконувати разом з музикантами «МП». Через те, що Покальчук періодично виїжджає до Парижу, йому присвячена пісня «МП» «Франсуа». Його еротичні твори спричинюють шквал дискусій, декотрі з них навіть були урочисто спалені львівськими ортодоксами. «НАД МОРЕМ». Пісню легенди українськой музики Володимира Івасюка «МП» готував для київського Фестивалю пам'яті композитора, повішеного 1978 року. Проте «Мертвий півень» відмовився від участі у фестивалі, адже умови у палаці «Україна» вимагали виступу під фонограму, що не тільки суперечить принципам «МП», але й є паплюженням пам'яті великого музиканта. «ЛІТО БУДЕ» - пісня, яка вперше з'явилась на альбомі «Мертвий півень'93». «... іноді здається, що стьоб майже приречений бути хітом. Як от, наприклад, класична вже пісня «Літо буде», котру завжди вимагають і вимагатимуть на концертах. Певний період «півні» проводили репетиції у підвалі Будинку культури якихось там піонерів. Серед інших скарбів (зокрема портрету рідного Щербицького) знайшли збірочку комсомольсьвіршів «Гартуйся, як сталь!» Місько Барбара почав вголос читати шедевр Гдаля «Літо буде»: «У весняному полоні скачуть коні, буйні коні, гей!» І далі в тому ж дусі: «Коні гей, коні гей!» Маразм на рівні «отряд не заметил потери бойца». В той самий час народжується така сама стьобова музика, бо вдома займаючись на гітарі, Ромко Чайка потерпав від сусідів: за стінкою хлопчику шести років купили скрипку і примусили грати до-мажорну гаму. Відповідно - жодної чистої ноти, і так тривало годинами. «Він стоїть на балконі, а в мене вікно було відкрито. Я виставив комбік і включив «драйв». Хлопчик замовк...» Ані бідака Гдаль, ані тероризований музичними уроками хлопчик, напевно, не знають, що через них сотні людей здатні стрибати і в один голос стверджувати, що літо таки буде...» //ArtLine - 1998 - №5-6. ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ - національний геній, на жаль муміїзований. «Священна корова» маразматичної частини свідомого населення, що не заважає нам любити Шевченка и навіть писати пісні на його поезію. «СТАРЕНЬКИЙ ТРАМВАЙ» - хіт вокальної формації «Піккардійська терція», милий і життєстверджуючий. «Мертвий півень» переробив цю чудову пісню в стилі AC/DC. Замість «старенький трамвай» «МП» співає «старенький харлей». У такому мерзенному вигляді пісня протрималась на вершині львівського хіт-параду 15 тижнів. «ПІККАРДІЙСЬКА ТЕРЦІЯ» - вокальна формація з шести неповторних молодих людей. Продюсер - мистецьке об'єднання «Дзига». Виконують як класичні твори XVII-XVII століть, акапельну хорову класику, так і обробку народних пісень, і рок-н-ролл. Голосами імітують музичні інструменти. «ФРАНСУА» - ніжна і лірична пісня. Слова і музика Ірини Білик. В обробці «МП» з'явилась на альбомі «IL Testamento» 1996 року. Цього ж року був відзнятий кліп на цю пародію. Про те, що Білик збирається подавати на «МП» в суд доволі довго говорили в шоу-бізнесових колах, але далі від пліток діло не пішло. Стьобова обробка пісні про любов української дівчини і французького хлопця викликає захоплення не тільки тих, хто любить «МП» і не любить Білик, але й тих, хто не любить «МП» і любиті Ірину. ІРИНА БІЛИК - київська поп-зірка, котру дехто називає «українською Мадонною» (за аналогією до американської). Улюблениця дівчат перехідного віку і відповідних юнаків. Типовий представник «українського» «шоу»-«бізнесу». Співає значно краще, ніж розмірковує і пише тексти пісень. Приклад тому - «Франсуа». ПЕРФОРМЕНС - а) на самих початках «Півня» юні Михась Барбара і Роман Рось (у першому складі грав на скрипці) співають у чоловічому туалеті СШ №28 м.Львова якусь довгу та сумну кубанську баладу; б) 1998 року відомий режисер Сергій Проскурня приносить на прес-конференцію «МП» у Києві загорнутого яко букет півня та оберемок курячих лапок, оформлених а la «проліски для мами», - дехто після того вважає «півнів» послідовниками культу вуду; в) (трансцендентне) ввечері у гуртожитку Національного університету ім.Т.Г.Шевченка (див. Шевченко Т.Г.) з недослідженого отвору на кухні несподівано лунає гімн України; деякі джерела свідчать, що «МП» не надто чемно поводились у цей момент. Це неправда - «МП» були чемні, гімн слухали стоячи, це тільки потім Андрій П'ятаков висмикнув дріт од вентилятора, намагаючись встановити джерело провокації; г) наступного дня, коли під час виступу у ґей-клубі Києва принесений тим же Проскурнею живий, щоправда дещо флегматичний, півень мав перетворюватись на свого смаженого, з яблуками в дупі, колегу, в ньому (живому півні) прокинулось свободолюбство, жертвою якого стала Ярка Якуб'як (перестрашений півень подряпав її та обконфузився на футболку); ґ) а в цей час «МП» спокушує знуджених ґеїв зеленими колготками з метеликами (аксесуари - пістолет і пейджер), сумнівного кольору шубою на голий торс (Роман Чайка), жіночою сукнею (Михась Барбара), чорною спокусливою білизною (Ярка Якуб'як), дивного походження шляфроком (Юрко Чопик)... Можна продовжувати. Перформенси «МП» цілком заслуговують окремої хронології і фіксації. ЛЬВІВ - центр Європи (і водночас остання її точка), а крім того екзистенційний центр «МП» і взагалі всього кращого в Україні, місто на межі Балтийського і Чорноморського водорозділів, сюрреалізму і соцреалізму, Європи і Азії, а також добра і зла. Батьківщина Захер-Мазоха, Романа Віктюка і ще величезної кількості геніїв. Полікультурний, полінаціональний феномен.
|
