Річка ↓
Seven-Eleven (Made in ЮА №2)
Богдан Логвиненко ↓
Вольф Мессінґ. Вигнання голубів (Made in ЮА №3)
ROMAN (анонімно) ↓
Вольф Мессінґ. Вигнання голубів (Made in ЮА №3)
БезІменний (анонімно) ↓
«Мертвий Півень»: ще раз відгуляли ювілей, аж пір’я летіло!
RotMan ↓
«Мертвий Півень»: ще раз відгуляли ювілей, аж пір’я летіло!
Ірина Джола ↓
«Мертвий Півень»: ще раз відгуляли ювілей, аж пір’я летіло!
Богдан Логвиненко ↓
«Мертвий Півень»: ще раз відгуляли ювілей, аж пір’я летіло!
Ірина Джола ↓
«Мертвий Півень»: ще раз відгуляли ювілей, аж пір’я летіло!
З самого початку саунд-чеку, Михайло Барбара здавався якимсь знервованим та заклопотаним. Коли я було вже наважився до нього підійти, щоб розпитати про роботу над створенням альбому, він якраз гаряче вітався з Олесем Донієм. Але трохи пізніше, таки вдалося поговорити з ним. На прохання відповісти на декілька питань, він зовсім змінився в обличчі, і вираз заклопотаності змінився уважністю.
В столичному підвальному клубі «44» в рамках проекту «Майстерклас» відбувся концерт «Мертвого півня», присвячений 20-літтю гурту.
Коли я у 80-ті роки вимушено повернувся до рідного Франика, то це спершу був тихий розпач: якого біса і що далі робити в цьому жахливо нецікавому містечку і життя скінчилось ітеде. «Ах, у цьому маленькому місті, де живуть пияки і невдахи» -- так починався один з моїх тодішніх віршів.
Того чоловіка звали Михайло Пустай (з наголосом на «у», хоч у моєму вірші він з наголосом на «а»). Він був лемко, жив десь у теперішній Східній Словаччині і вважався таким собі сільським недоумком. Нічого кращого і гіднішого за пастухування громада не могла для нього вигадати.
Тут ідеться про той самий час, що і в попередньому вірші – кінець сімдесятих, Львів, і я в ньому студент. З усіх текстів цього альбому цей, напевно, найменше потребує коментарів – усе й так зрозуміло. А втім, завжди знайдеться що додати. Герой цього вірша Дем – це видатний львівський художник-графік Валерій Дем’янишин. Особисто мене він захоплював тоді двома сторонами своєї особистості – зовнішністю, стовідсотково гіпівською, і творчістю.
Як на мої звичні виміри, то дуже довгий вірш (а в тексті пісні він звучить ще й не повністю, з деякими пропусками). Інакше Міськові довелося б і зовсім задихатисяJ Добре, що я всього тільки шепочу й не особливо напружуюсяJ.
Це останній, за рахунком десятий вірш у циклі «Липневі начерки подорожнього», зрозуміло при цьому, що написаний у липні – питання лише, котрого року, 1987 чи 88-го. Підказати можуть Іван Малкович та його дружина Ярина, які тиждень перед тим відгуляли своє весілля у Нижньому Березові.
