Любовний хід по вул. Радянській

Це хід весняних звірів, це парад лемурів,
Мальовані роти палкіші свіжих ран.
Це час коли жага струмує навіть з мурів,
Це марш нагрітих тіл, жагучих мов коран.

Це – танці потіпах під солодовим небом,
Ясновельможна кров темніє мов чифір.
Дівчата з медучилищ пахнуть млосно медом,
Прозорі наче спирт, летючі мов ефір.

Це вихід гультіпак під шелести акацій,
Похід під ліхтарі лоліток і моргух.
Мов піонерок плин у дні шкільних вакацій
Повз вигуки афіш про м'ясо і про дух.

Повз біржу казино мелодію міліцію
Пастушки з вітражів упирки з вар'єте.
Дурепи осяйні вогненні янголиці,
Ці малпи трохи мальви, кожна з них цвіте.

Це час дерев і змій духмяний і такий,
Що виристає з ніг сурма хрипка і грішна.
Вони ідуть, а ти, як той більярдний кий,
Не в силі проказати навіть харе крішна.

Або ось ти поет улюбленець планет,
Що бачиш то щоку, то вухо або кліпсу,
Заряджений такий увесь, мов пістолет,
Готовий розрядитись влучно в першу ліпшу.

Або ось ви вуйки, набичені буйтури,
Атлети з-під вітрин деталі від скульптури.
Або ось ти флейтист, весь голубий аж синій,
Що трешся між купців з якихось абісиній.

Або хлоп'ята, ви, безвусі шкуродери,
Зелені королі вологі від жадань.
Уродженки весни пантери і гетери,
Повз вас ідуть у сни в липку бездонну хлань.

І потім розтають, і недосяжні знов,
Тікають у гаї повітряних небес.
Над вулицею ніч, помада, туш і кров,
Я так, я так, я так, я так тебе, тебе.

Іль-Алла-Улла

Поїдання яблука

Байка

Розкажу тобі байку,
Як курив пес файку
Та й на довгім цибуху,
Та й спалив собі вухо.
Вухо спалив собі.

По балконі ходять слоні,
Півні, кури, коні...
І другіє таваріщі.

По новенькому килимі
Ходять свині, сині свині.
Всі вони такі чудові,
Бо немає вже любові.
Сині свині, сині свині,
Сині свині, сині свині.

Розкажу тобі байку...

Поцілунок

І присмак смерті на устах,
Вино у скронях тьмяно дзвонить,
Облич безтямних п'яна повідь,
І твої очі в дзеркалах.

Принади грації несуть,
Мені на все це наплювати,
Мені не знати рути-м'яти,
І упирів, що душі ссуть.

Криваві губи їх – це сміх,
Що котить золоті кружальця,
Змішалися у шалі танців,
Сідниці їх і груди їх.

Вам зірка в оці до лиця,
А що мене вона не палить,
Візьміть уста мої на пам'ять,
Я п'ю цей вечір до кінця.

Без уст я – іронічний жах,
Що упирем ікластим став би,
З очима ніжними кульбаби,
Якби не очі в дзеркалах.

Карколомні перетворення

Тепер ти серцю дав нарешті лад,
Оголоси своїми всіх дівчат –
Це буде бал любові, карнавал –
Вони виходять з тисячі дзеркал.
Русалки попелясті в стилі панк,
Модерні німфи, ти їх бог, ще б пак,
Поет їх рук і ніг, і раб грудей,
В уста струмує сонячний коктейль.

Їх мова уст німа, п’янка й густа,
Летять на тлі будівель їх вуста,
Дівчата йдуть в проекціях усіх,
Їх лінії звучать і кличе сміх.
Вони збудовані із кіл, півкіл і дуг,
У формах тіл щемить і терпне дух,
Довкола плин любовних половин,
А ти на лавці думаєш один.

Гобелен

Знов наді мною виростає сонм.
Він як собор. У ньому я щотижня
молюсь, і ти з’являєшся – всевишня –
коли вібрує простір в унісон
з серцебиттям і темрява колишня
стискає подих, і серед колон
крихкої тиші б’є у камертон
терпке бажання! – смак дарує вишня:

я прагну поцілунку, я тебе
зі сну виводжу, юна наречена.
Нас огортає сяйво голубе

і опускає течія зелена.
...Торкання уст, лякливе і слабе
вплітається в малюнок гобелена.