Того чоловіка звали Михайло Пустай (з наголосом на «у», хоч у моєму вірші він з наголосом на «а»). Він був лемко, жив десь у теперішній Східній Словаччині і вважався таким собі сільським недоумком. Нічого кращого і гіднішого за пастухування громада не могла для нього вигадати.
В реторі вариться коктель
твоя й моя першооснова,
якої давній менестрель
шукав із музики і слова, —
в реторті вариться коктейль
(oh, yes, my baby!)
Я — Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель!
Я сплю на небі!
Та будні стомлено шиплять
в розпечених побитих тиглях,
і в суміші отій киплять
сполуки спогадів застиглих.
Коли по буднях ти пройдеш, —
чи ж обійдешся без подряпин?
Коли в букетах подаєш
надії від сльоти продряглі,
та от впадеш з високих веж
(oh, yes, my baby!),
побачиш — на землі живеш,
а зірка в небі!
Але всі рани заживуть,
смарагдами всі сльзи стануть,
коли цілунки проженуть
слова олжі — поза устами.
павутинки наших душ
знайдуть свою першооснову,
немов пелюстки наших руж —
розкриються цнотливо знову:
"Це ти?" — "Це я, твій сум і щем…"
(oh, yes, my baby!) —
я загорну тебе плащем,
немов на небі…
Присвячується Чеченії
Танцюй зі мною, сестро, танцюй.
Нехай цей танець і востаннє.
Танцюй зі мною, сестро.
Танцюй зі мной…
Хай навіть сніг перед тим,
Як падати на твою землю
Бачить її через приціл.
Я танцюватиму з тобою
Чи не вперше і може востаннє.
Сестро, танцюй зі мною
На вулицях твоїх гір,
Не знімаючи рушниці з твого плеча, сестро
Не відмовляй мені, сестро, не відмовляй.
Танцюй зі мною, сестро, танцюй.
Танцюй зі мною, сестро, танцюй зі мною.
Нехай цей танець і востаннє.
Танцюй зі мною, сестро,
Танцюй зі мною, сестро, танцюй
У лісах вересневих, у прозорому золоті
На галявині левів зловили блукаючих.
Плачу я не за червнем, не за морем померлим,
Плачу мов королевич і не за нареченою.
У лісах вересневих, голосах відлітаючих,
Плачу я за трьома пляшками шампанського.
За минулим поминути добре шампанським,
Де воно, де той стіл, де оркестр і друзі?
Сни мої збудували драбину в небо,
Ягуари й пантери поснули у листі.
Тонкостані мулатки в келихах кришталевих
Носять сонце червоне. За шампаньким ридаю я.
Осінь листям втішає, золотими птахами,
Осінь зводить палаци, мури в’януть багряно.
Жовті очі осінні, вуста декадентки,
Пальці тчуть павутину над риданням опалим.
Тронна зала моя зубожіла від вітру,
У повітрі портрети тьмяніють вечірньо.
Над столами кружляє, вир листів журавлиних,
Двадцять п’ять відображень сидять за столами.
У лісах вересневих, у прозорому золоті,
Плачу я за трьома пляшками шампанського.
За шампанським ридаю я (6)
Ридаю я, ридаю я.
Трава на камені вона
Вночі шумить у ранах дому
І лугом дихає стіна,
Рослинне тіло в кам’яному.
І ми так часто не спимо
І видивляємо впівока,
Як з того боку крізь трюмо
Трава зітхнула мов затока.
Вганяючи коріння-клин
У ці грузкі тріскучі плити,
Запасти в усмішки щілин,
Триматись каменя і жити.
За крок від рейок і коліс
Вона протне розсохлі рами,
Висока й чиста ніби ліс,
Трава, яка прийшла за нами.
Вганяючи коріння-клин
У ці грузкі тріскучі плити,
Запасти в усмішки щілин,
Триматись каменя і жити.
За крок від рейок і коліс
Вона протне розсохлі рами,
Висока й чиста ніби ліс,
Трава, яка прийшла за нами.
Агов, мої маленькі чортенята!
З-під свити я вас випущу на світ –
туди, де кров з любов'ю черленяться,
де пристрастей і пропастей сувій...
Я – ваш отець, тож будьте мені вірні!
(які невірні рими в голові!),
але коли до серця входять вірші –
прекрасні, наче крила голубів,
які тоді надії!..
Отож – на світ, за діло, чарувати!
Агов, мої маленькі чортенята!
З риторик і поетик академій –
гайда на площу, як на дно ріки!
Підслухані у вирі цілоденнім,
ті рими – вчителям наперекір
(у вчителів, здається, перекір)!
Або в поля, як на зелену прощу –
читати вірші травам і вітрам!...
І постарайтесь, я вас дуже прошу,
щоб явір тихі сльози витирав,
щоб небо, нахилившись, наслухало,
щоб завше був натхненний соловій...
Хвалу воздавши часові зухвалу,
звірят і пастухів благословіть!..
Отож – на світ, за діло, чарувати!
Агов, мої маленькі чортенята!
Впаде, впаде, впаде дощ,
Впаде, впаде, впаде сніг,
Впаде, впаде, впаде листя,
Впаде, впаде, впаде бомба.
Бомбо-бомбосховище, ти сховай, вай, мене,
Бомбо-бомбосховище, ти сховай, сховай, мене.
Впаде, впаде, впаде дощ,
Впаде, впаде, впаде сніг,
Впаде, впаде, впаде листя,
Впаде, бомба, бомба, бомба.
Бомбо-бомбосховище, ти сховай, сховай, мене,
Бомбо-бомбосховище, ти сховай, вай, вай, вай, мене, вай, вай, мене
Сховай мене бомбосховище...
Бомбосховище, ти сховай, вай, вай, вай, вай, мене...
Впаде, впаде, впаде дощ,
Дощ із снігом, сніг із листям,
Впаде бомба з дощем і снігом,
Впаде листя з бомбою.
Бомбо-бомбосховище, ти сховай, сховай, мене,
Бомбо-бомбосховище, ти сховай, вай, вай, вай, вай, мене...
